| 16 листопада у всьому світі відзначається Міжнародний день толерантності. Його запровадили у 1996 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Саме цього дня ЮНЕСКО ухвалило Декларацію принципів терпимості (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_503) . У Декларації йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ця Декларація розвиває принципи, які були сформульовані ще у 1948 році у Загальній декларації прав людини. Як заявлено в Декларації принципів терпимості, «терпимість – це те, що робить можливим досягнення миру та веде від культури війни до культури миру». Терпимість – це гармонія у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, але й політична та правова потреба. Пропагування терпимості має особливу важливість в сьогоднішню епоху стрімкого посилення глобалізації, мобільності та взаємозалежності. Різноманіття – це безцінна перевага, проте вона може виступати й джерелом напруги. Конфлікти на національному, етнічному, релігійному, конфесійному, політичному та інших підґрунтях стали ознакою сьогодення і в нашій країні. Але толерантність спроможна розряджати потенційні конфлікти. Толерантність (терпимість) означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими. Так, люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним станом, мовою, статтю, поведінкою і цінностями. Цей перелік критеріїв відмінності можна продовжувати без кінця. Ми всі різні. Але ми всі рівні. Як говориться в чудовій рекламі «Ініціативи розмаїття» - «у нас більше спільного, ніж ви думаєте». Тож кожна людина має право жити в мирі та зберігання своєї індивідуальності. А це означає, що бути толерантним не значить залишатися пасивним перед обличчям расизму, ксенофобії, гендерної або расової дискримінації, сексизму, ейджизму, насильства тощо, або ж мовчати, коли люди стикаються із жорстоким ставленням. У рамках відзначення Міжнародного Дня толерантності та з метою формування у читачів загальнолюдських моральних цінностей, задля пропаганди принципів терпимості та розвитку толерантних настанов бібліотека підготувала виставку літератури «Будь талерантним». Адаптація дітей дошкільного віку ЗДО Адаптацiя — пристосування органiзму до нових умов життя. Труднощі, яких зазнають дiти в перiод адаптацiї до дитячого закладу викликають цiлу низку негативних змiн у їхньому емоцiйному станi, поведiнцi, станi здоров’я. Вiдмiчається порушення емоцiйного стану (переважають сум, туга, страх, збентеженiстъ або загальмованiсть, тривожнiсть), спостерiгаються зниження мовної та iгрової активностi дiтей, порушення сну, зниження апетиту. Рекомендації для батьків Як треба батькам готувати дитину дошкільного віку до відвідування дитячого садка 1.Не обговорювати при маляті хвилюючі Вас проблеми, пов'язані з дитячим садком. 2. Заздалегідь довідатися в дільничного лікаря, який тип адаптації можливий у дитини, вчасно прийняти всі міри при незадовільному прогнозі. 3. Якомога раніше провести оздоровчі заходи, які призначив лікар. 4. Відправити дитину в дитячий садок лише за умови, що вона здорова. 5. Не віддавати дитини в дитячий сад у розпалі кризи трьох років. 6.3аздалегідь довідатися всі нові моменти в режимі дня в дитячому садку й ввести їх у режим дня дитини вдома. 7. Підвищити роль заходів, що загартовують. 8. Оформити в дитячий сад за місцем проживання. 9. Якомога раніше познайомити малюка з дітьми в дитячому саду та з вихователями групи, куди він незабаром прийде. 10. Намагатися віддати його в групу дитячого саду, де в дитини є знайомі ровесники, з якими він раніше грав удома або у дворі. 11. Настроїти малюка як можна позитивніше до його надходження в дитячий сад. 12. Учити дитини будинку всім необхідним навичкам самообслуговування. 13. Не загрожувати дитині дитячим садом як можливим покаранням. 14.Готовити дитину до тимчасової розлуки з Вами, дати зрозуміти малюку, що це неминуче тільки тому, що він уже великий. 15. Не нервувати й не показувати свою тривогу напередодні надходження дитини в дитячий сад. 16. Планувати свою відпустка так, щоб Ви могли перший час не залишати дитину на цілий день у дитячому садку. 17. Увесь час пояснювати малюку, що він для Вас, як і колись є ЛЮБИМИМ. 18. Налаштовувати дитину на позитивне відношення до дитячого саду, що це дуже здорово, що вона доросла до саду й стала такою дорослою. Як треба поводитися батькам з дитиною, коли вона уперше почала відвідувати дитячий садок. І. Не залишати його в дошкільній установі на цілий день, якомога раніше забирати його додому. 2. Створити спокійний безконфліктний клімат для нього в родині. 3. Щадити його ослаблену нервову систему. 4. Не збільшувати, а зменшувати навантаження на нервову систему. 5. Якомога раніше повідомити медсестрі й вихователеві про особистісні особливості дитини. б. Не кутати дитини, а одягати його так, як необхідно відповідно до температури. 7. Створювати у вихідні дні будинку для нього режим такої ж, як і в дитячому саду. 8. Не реагувати на витівки дитини й не карати його за капризи. 9. При виявленій зміні у звичайному поводженні дитини якомога раніше звернутися до лікаря. 10. При вираженні невротичної реакції залишити маля на кілька днів вдома й виконувати приписання лікаря. Ознаки важкої адаптації дитини 1. Негативні емоції – пригніченість, постійне пхикання, плач, не відповідає на питання й т.д. 2. Страх – невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими людьми, страх, що не заберуть додому, острах зрадництва батьків. З. Гнів – приводом може послужити все. 4. Рухова активність – рідко зберігається в межах норми: або сильно загальмований, або гіперактивний. 5. Сон – на початку може бути відсутнім, неспокійним, перериваться схлипуванням, раптовим пробудженням – це ознака адаптованості дитини. 6. Апетит – чим менш сприятливо адаптується дитина, тим гірше апетит. 7. Соціальні контакти – у перші дні може бути замкнутою, нелюдимою прагнути до контакту тільки з дорослими. 8. Пізнавальна діяльність – знижується, вгасає на тлі стресових реакцій. 9. Мова – міняється, бідніє словниковий запас. Рекомендації для вихователів Як полегшити адаптаційний період дітей у групі дошкільного закладу - Налагодити тісний позитивний зв’язок з батьками дитини, яка буде відвідувати групу.
- Ознайомити батьків з режимом дня у дошкільному закладі та рекомендувати дотримуватися його вдома.
- Встановити позитивний, доброзичливий настрій у групі та у відношеннях до дітей.
- Зустрічати дітей посмішкою та лагідними словами у роздягальні, швиденько переключати увагу дитини від тяжкого розлучення з батьками (можна використовувати ляльки-рукавички з лялькового театру).
- Заспокоїти дитину після прощання з батьками, привернути увагу до іграшок, предметів кімнати, показати де малюк буде їсти, відпочивати, грати та т.і.
- Називати дитину за ім’ям так, як її зазвичай звуть вдома.
- Не вводити у перші дні перебування дитини у групі жорсткі обмеження, правила, дитини потрібен час, щоб їх зрозуміти та звикнути.
- Не дорікайте і не лайте дитину, якщо в неї щось не виходить, не акцентуйте уваги інших дітей.
- Відносьтеся до дитини так, як до своєї власної, так як би ви хотіли, щоб поводилися з вашою.
10. Пам’ятайте, від першого враження дитини залежить і її ставлення до Вас і до закладу в цілому! Психологічна роль батька у вихованні дитини Не лише мама, але й тато, впливають на життя, розвиток характеру дитини, а також на її вподобання, смаки. Любов та опіка татусів формують із малечі дорослих, впевнених у собі людей, які відчувають захист. Приклад батька – своєрідний орієнтир, як себе поводити, насамперед для хлопчиків. А дівчатка, здебільшого, шукають майбутнього чоловіка, керуючись образом тата, закладеним глибоко в свідомості ще з раннього дитинства. Тато – це той, хто хоче зловити вас, перш ніж ви впадете, але замість цього піднімає вас після падіння, обтрушує й дозволяє вам спробувати ще раз. Ми часто кажемо про проблеми, з якими зіштовхуються матері при вихованні дітей. Але непотрібно забувати про ту найважливішу роль, яку відіграють батьки в житті й вихованні дитини. Роль батька не обмежується тим, що треба заробити гроші й оплатити рахунки. Залучений до виховання батько може зробити значний внесок у соціальний, когнітивний та емоційний розвиток своєї дитини. Крім того, раннє залучення батька до процесу догляду за дітьми призводить до стабільності в подружньому житті й підвищує ймовірність тривалого та щасливого шлюбу після народження першої дитини. Можна виділити сім основних аспектів того, як батько може вплинути на життя свого малюка, якщо із самого початку буде залучений у його виховання. 1. Батько є взірцем для наслідування. Коли дівчинка підросте, вона мимоволі буде шукати в чоловіку якості, які бачила у свого батька. Ніжний і люблячий батько закладе в доньки бажання шукати супутника життя з аналогічними якостями, до яких вона звикла та з якими добре уживається. Хлопчик, у свою чергу, буде наслідувати свого батька. Він буде прагнути отримати його схвалення й копіювати поведінку, яка йому знайома, яку він вважає успішною й гідною поваги. У той же час, якщо батько звик домінувати та вдаватись до насильства, своїм прикладом він, швидше за все, виховає жорстокого й авторитарного сина. 2. Унікальний досвід ігор з татом. Батьки й матері спілкуються та грають з дітьми по-різному. Ігри дитини один на один з батьком, як правило, є більш стимулюючими й захоплюючими в порівнянні з іграми з матір’ю. Така взаємодія дає дитині можливість пізнати світ і свій власний діапазон емоцій, а також способи справлятися з емоціями в безпечному середовищі. 3. Розвиток когнітивних функцій. Батьки, залучені у виховання дітей, сприяють кращому розвитку їхніх когнітивних функцій, бо схильні вести розмови з використанням великої кількості запитань «Що?», «Де?», «Коли?» і «Чому?», а також розгорнутих відповідей, які допомагають дитині зрозуміти, як улаштований світ. Якщо батьки беруть участь у навчанні дітей, ті, як правило, демонструють кращу академічну успішність. 4. Підготовка до дорослого життя. Хороший батько не буде робити роботу або вирішувати проблеми за свою дитину, а завжди буде підштовхувати її до того, щоб дитина впоралася з ними самостійно. Батьки заохочують у дітей почуття самостійності, незалежності та впевненості в собі. Вони кидають дитині виклик, щоб та спробувала вирішити проблему різними способами, що сприяє формуванню здорової самооцінки й почуття впевненості в собі. Ці навички готують дитину до спілкування з зовнішнім світом і вирішення проблем. 5. Позитивна поведінка. Дослідження показують, що діти, які мали доброзичливі стосунки зі своїми батьками, проявляють позитивну соціальну поведінку в суспільстві й менш схильні до депресії. Хлопчики, чиї батьки були залучені у виховання, мали менше проблем з поведінкою, у той час як дівчатка, яких дбайливо любили батьки, мали більш високу самооцінку. 6. Дисципліна. Дисципліна є одним з найбільш складних аспектів виховання дітей. Мамі й батьку дуже важливо зберігати спокій під час вирішення складних виховних питань і ніколи не суперечити один одному при дитині. Батьки можуть полегшити життя всієї сім’ї, взявши на себе відповідальність за підтримання дисципліни, оскільки вони, як правило, демонструють більшу ефективність у цьому питанні. Дослідження показують, що батьки більш успішні в підтримці дисципліни у хлопчиків. 7. Свобода та відповідальність. Батьки перебувають у становищі людей, які розмовляють зі своїми дітьми-підлітками про цінності й переконання, і пропонують їм свободу поряд з почуттям відповідальності. Залучення дітей до спільної домашньої роботи також заохочує їх почуття відповідальності, яке робить більш зрілим їхнє мислення, дає їм відчуття контролю над своїми власними успіхами й невдачами. Батько незамінний у житті дитини. Навіть якщо подружжя не разом, батько все одно може успішно грати свою роль. Завдяки спілкуванню з батьком у дитини розвиваються критичне мислення, мотивація, соціальні навички, самостійність і незалежність. Такі діти виростають більш чуйними, мають кращі стосунки в соціумі й набагато ефективніше справляються зі стресами й розчаруваннями.  «Булінг (цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого». Закон України №8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу» У групі ризику може опинитися будь-яка дитина, яка відчуває, що занадто вирізняється із загального кола своїх однолітків. Підґрунтям для глузувань може стати руде волосся, ластовиння, занадто високий або занадто низький зріст, вага тіла, особлива форма голови, носа, очей, рота, національність, фізичні обмеження. Успіхи у навчанні, матеріальні можливості або навіть особливості характеру теж можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно. Всі ці риси не обов’язково, але можуть призводити до булінгу. Якщо зовнішніх проявів немає або вони неоднозначні, зверніть увагу на найпоширеніші ознаки:
1. У дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час. 2. Боїться ходити до школи або садочок брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт). 3. Ходить до школи довгим «нелогічним» шляхом. 4. Втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися. 5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами. 6. Постійно відмовляється йти до навчального закладу, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття. 7. Має розлади сну або часті погані сни. 8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки. Інколи діти стають жертвами булінгу. Вони соромляться про це говорити і часто звинувачують себе. Можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:
1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною. 2. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити. 3. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто. 4. Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними. 5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись. 6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо). 7. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника. 8. Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін. 9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до навчального закладу. 10. Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу. 11. Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у навчальному закладі: до шкільного психолога, вчителів, вихователів,адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей. 12. Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога. 13. Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками. 14. Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку. Пам’ятайте: ваша мета припинити насильство, а не покарати винних! Не варто забувати, що всі сторони потребують деякого часу, щоб скорегувати свою поведінку. | 
